Блакитні дахи

Блоґ: Іванна Стеф'юк

***** Літо колись та закінчується. Як вибрана найстигліша диня, як сонячний між дощами день, як усе. Поліні боязко загадувати, яким стане початок осені, бо то будуть зміни. Мама знову поїде на море, і точно сваритиметься з «майже татом», як повернеться. Вони голосно з’ясовуватимуть стосунки, може навіть він піде собі, а потім мама кілька тижнів ходитиме сердита і за все сваритиме. А потім буде якийсь інший дядько, до якого знову звикати. Так чомусь кожної осені – чому саме осені, — Поліна зр...
Читати далі →

Кам’яний знак

Блоґ: Іванна Стеф'юк

(до світлини Руслана Трача «Кам’яна багачка») Той, хто прийшов з неба, завжди лишає знаки на землі. Каменем, деревом, схилом горба – всим дає знати, що Він був саме тут, бо місцина ця непроста. Ця гора також покарбована. На ній приклякла стара багачка і молиться, шепче. Молиться, бо жива. Хоч і кам’яна – Кам’яна багачка. Казали люди, що вона була спочатку людиною, а лиш відтак вкаменіла. Розповідають, що жила тут сердита багатійка, яку прокляли, і вона від того вкаменіла. То люди так кажуть. Що...
Читати далі →

Ось такі люди

Блоґ: Іванна Стеф'юк

Є люди, яких часами зовсім не розумію. А деколи розумію — як себе саму. Є люди, які чимось відштовхують, хоч вони всезагальні улюбленці, а є люди, яких цінуєш за справжність. Та людина, про яку я зараз пишу, каже, що цінує людей «своєї групи крові» — які так само дивляться на життя, або ж ті, з якими можна мовчати. Дуже поважаю цю людину, яка так каже, за ту відданість, з якою вона робить свою справу. До самонадриву, до забуття. Без матеріального на те інтересу, і без особистих амбіцій — так не ...
Читати далі →

Назавтра сніг

Блоґ: Іванна Стеф'юк

Розумієш, зігрівати треба навіть коли тобі самій зимно, — підкидала сухі поліна в грубку і закривала дверці, а крізь шпару з неї — іскри. Здавалося, що аж до руки.Анно, а ти сама колись сердилася?Аякже.І як?Та як… Болить. А не треба воно. Нікому.Доплітала солом’яного янгола і клала до кошика. Ще зо три, і можна відкладати. Солома потріскувала – видно, сушили зле. Янголи-ляльки міняться проти світла, ніби і правда святі, ніби у німбах світло мають.Анно, а як пече той гнів – що тоді робити?Подумай...
Читати далі →

З великим букетом

Блоґ: Іванна Стеф'юк

«Лихі дев’яності» — для мене то фраза більше, аніж відносна. Звісно, то був для мене особливий період – це коли кіт старший за мене, це коли перші основи макіяжу – зеленка на коліна, а написати цілу сторінку прописом без підступної чорнильної клякси – подвиг. Перемальовувати мультик – заняття номер один, якщо таки пішов дощ, і в м’яча не можна. А ще цікаво би перевірити що там цікавого мами в бібліотеці – головне нічого не перекинути і не завалити он той нерозібраний стос книжок. А ще … це коли...
Читати далі →

Чорні сливки

Блоґ: Іванна Стеф'юк

- Та прийде він. Це чорне крісло не вміє чекати просто так. Старий і дивакуватий майстер твердо переконував, що меблі в його кімнаті дуже особливі. І не тільки тому, що їм по сто з гаком років. Я вирішила погортати книгу – аби не підтримувати бесіди, в якій хотілося як не перепитувати, то перечити: чого це саме в нього крісла даремно не чекають, а дзеркало показує душу замість просто обличчя. А дід цей впертий, тому краще перевести погляд на темно-зелену палітурку і тиснені букви. - ...
Читати далі →

Фотороботи Руслана Трача з серії "Инчий світ"

Блоґ: Іванна Стеф'юк

10 світлин

Воском капає, сіллю сиплеться
Витікає з душі сльоза
Ніби покрадьки — тихо — схлипнеться,
Неба сніжного бірюза -
Тут незатишно, вітром колеться,
І тут темно. Біліє сніг,
Сухо сиплеться, трохи носиться
І влягається біля ніг.
Тут так холодно — хочу посмішки,
Або погляду, або снів...
Задихаюся — снігу домішки
Осідають на дно землі...

****
І студінь береси -
До серця си ближит,
І лютість не спреси,
Сльоза руку лиже.
Так сковує землю -
Шо гет не до жарту,
Зима снігом стеле
А я кладу ватру!
І сніг відступає,
По крокові в гори,
А свічка стікає,
З долонев говорит.
І вступитси холод,
Хоть близитси нічка,
У битві навпопад
Ти з ледом, я — з свічков

****

Обведений колом
Твій світ сиво-чорний,
А мій — цілі гори,
Лиш душу розгорну.

Ти захист придумав,
І викреслив зірку,
І мій світ розрунтав -
Так, то було гірко.

Та вистачить сили
Тебе не впустити -
Вже хмари поплили -
Мут снігом родити.

Я сніг цей розтоплю,
Вогню маю крішку.
В сльозі гнів утоплю,
І випалю свічков.

І скапайси, злобо,
По травах-по скалах,
Мені в світлі добре,
Тут біль — просто спалах.

Ти сильний, напевно,
Та страху не маю,
Іди собі — щезни,
І вже не шукай ми.

Автор віршів і модель — Іванна Стеф'юк

Обійми

Блоґ: Іванна Стеф'юк

Світе, холодно, світе, гублюся - Обійми мене — лячно тулюся... Обійми мене — вечір близиться, Хоч і гірко так, а не схлипнеться. Сивим поглядом з гір підтакують: Не морози ці так відлякують, Не морози ці і не присмерки, Обійми її — зорі вимеркли... Темно робиться — думка губиться, Я до рідного лиш голублюся, Лиш до рідного — в душу гріюся, Так нам затишно — як обіймемся......
Читати далі →

Розмальовую зорями ніч...

Блоґ: Іванна Стеф'юк

Розмальовую зорями ніч
І свічками розписую вікна -
Не сьогодні я прийду, не клич -
Чуй - морози нагострюють ікла,

Я хоч хижа - та хочу тепла,
І хоч звір - але в руки не дамся,
Як для тебе ця ніч замала -
То приснюся, ласкавою здамся.

Догасив нам зі...
Читати далі →

Підводне

Блоґ: Іванна Стеф'юк

Я дишу світом, впливаю в глиби -
Там воду ділять червоні риби,
Там темно трохи і зовсім тихо,
Якесь хвостате тікає в рифи -

Там добре, світку, вода холоне,
Хитає небо - сухе й червоне,
Поміж водою, її кругами
Впливаю в себе, лиш змах ногами -

Вдих...
Читати далі →