Дивна дитина

То вітер старий треться крилами до старого даху, не бійся Ти чуєш, Антонку? Чуєш, напевне, а ось чи розумієш… А скоро школа підійде. Твоя мама просила не віддавати тебе до інтернату, я згарячу пообіцяла, та не виживеш ти між звичайними дітьми… Інколи мені здається, що разом зі мною до тебе говорить хтось іще, і його ти чуєш краще. Пішли додому, Антоне, ходімо. Ні, дерево не кусає, то не зубки, то просто гостра гілка. Якби хоч знати, яка хвороба в тебе. Психіатр каже, що уповільнений розвиток і ти це повинен перерости. Не знаю як це пояснити йому і всім навколо, та ти якийсь геть інший. Ти цікаво граєшся, у тебе приховане якесь дивне відчуття турботи у кожному твоєму русі. Доторкаєшся до предметів так, ніби гладиш їх, залюбки милуєшся, але панічно боїшся підняти голову. Ти хоч колись бачив небо не з водного відображення, малюче?

Проміння вечірнього сонця гладило шпичасті кактуси, витанцьовувало на кінчику кожної ворсинки, тиша крапельками всідалася поруч. Хлопчик сидів на килимі і малював, тітка Ліза спостерігала збоку.

― А що ти хочеш намалювати?

― Любов..

― Тобі зарано малювати любов, ти ще малий.

― Зараз у мене не може бути любові?

― Ні, ти дитина.

― Але ти ж казала, що я народився з любові… То куди вона поділася?

Інколи хочеться заглянути в його голову, як на темне горище чи в стару шафу в щойно купленій квартирі. Що ти бачиш, чудний малюче, коли дивишся на цей світ? Завтра твій День народження, а ти так і не зрозумів,чого люди святкують те, що проходить час. А як тобі пояснити, якщо після твого запитання « А що тут радісного?» я тепер уже й сама не знаю відповіді. Ти маму свою згадуєш, тільки от не називаєш ніяк. І ніяк тебе не врятувати, дивний мій, найдорожчий в світі малюче.

―А чого діти плачуть?― не повертаючи голови Антон уважно чекав відповіді.

― Які діти?

― Коли народжуються… Вони що, знають що їм у цьому світі буде погано?

―…

Я раптом замислилася над тим самим, що і він: коли ми приходимо в цей світ, то відчайдушно кричимо, а коли ідемо від нього, то частіше всього тільки зітхаємо…