Ось такі люди

Є люди, яких часами зовсім не розумію. А деколи розумію — як себе саму. Є люди, які чимось відштовхують, хоч вони всезагальні улюбленці, а є люди, яких цінуєш за справжність. Та людина, про яку я зараз пишу, каже, що цінує людей «своєї групи крові» — які так само дивляться на життя, або ж ті, з якими можна мовчати. Дуже поважаю цю людину, яка так каже, за ту відданість, з якою вона робить свою справу. До самонадриву, до забуття. Без матеріального на те інтересу, і без особистих амбіцій — так не буває? Та ні, бувають такі люди. Які просто щиро роблять свою справу. І не зраджують їй, які би «сюрпризи» не підносило життя.
Насправді цей чоловік робить дуже багато — видає журнал, веде сайт новин, піднімає культуру того міста, в якому живе, пише душевну і делікатну лірику, дає життя молодим літературним іменам, займається книговидавництвом...
А ще цей чоловік написав книгу про своє життя. Назвав його «Афганський синдром» і кожним рядком виговорився сам собі і Богові про те, як живе і для чого.
Дуже поважаю таких людей, як ця людина — і я спеціально не скажу, як його звати — хто його знає, той знає, той собі знає.